Леся Українка - українська поетеса і драматург
І. Франко, характеризуючи поезії Лесі Українки, писав, що поетеса росла дуже швидко. Якщо до цього часу «вона любувалася природою, витала в сфері якихсь абстрактних людських відносин і абстрактного патріотизму, відтепер вона почне пильніше придивлятися дійсному життю і тим реальним відносинам людської суспільності, на яких виростає і щоденне горе, і великі ідеальні змагання до свободи і рівності».
 

Аналіз віршу "Contra spem spero!"
Переклад назви: "Без надії сподіваюсь"

Наскільки Леся Українка палко любила свій народ, свій рідний край, наскільки уже в юності задумувалась над шляхами його історії, намагаючись взаємозв’язати минуле, сучасне, майбутнє, визначити місце людини у вирі переплетінь народних доль на історичних шляхах, свідчить одна з найсуб’єктивніших поезій збірки «На крилах пісень» - «Contra spem spero!».

Написаний 2 травня 1890 року, час надзвичайного загострення її хвороби, вірш звучить як гімн боротьбі за життя, за світло, за добро, вражає викінченістю, стрункістю форми, конкретністю думки, висловленої точно й афористично. Скільки щирості, життєвого вогню, любові до життя містить кожне слово!

Провідною думкою поезії є вболівання за долю рідного народу, заперечення пасивного співчуття стражданням народу. Героїня вірша, поставивши питання про місце особистості в суспільному житті, відкидає думку про жалі й голосіння.
Хмари осінні, лихо, кора льодова, тьма сприймаються як символи не лише особистого лиха, а передусім всенародного, вселюдного, породженого суспільними умовами.

 

Уже в цьому вірші зачинається мотив, який, розвиваючись, пройде через усю творчість письменниці: людина стає сильною, коли збагне свій обов’язок, моральну відповідальність перед народом. Юна поетеса свій обов’язок вбачає в тому, щоб «сіять квітки на морозі», поливати їх гіркими сльозами доти, доки не розтане лід гніту і зла і не зійдуть квіти добра і щастя. Вона буде «на гору круту крем’яную» камінь важкий піднімати з веселою піснею на устах, буде шукати «зірку провідну, ясну владарку темних ночей»— і все це заради щастя вітчизни, людей.

Вірш побудований на антитезах, причому художні протиставлення звучать як крилаті, афористичні вислови.

 

У першій строфі цього вірша накреслена тема - поетеса жене геть жалі, які ввірвалися в молоде життя:

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Наступні п'ять строф утверджують волю до боротьби. Прийом поетичної градації (наростання настрою) дає можливість у кожній строфі вдаватися до нового підтвердження непохитності прийнятого рішення: «хочу крізь сльози сміятись», «на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки», «я на гору круту крем’яную буду камінь важкий підіймать».

Остання строфа узагальнює настрій, увиразнює ідею, які послідовно розвивалися протягом усього твору:

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!

Оптимізм ліричної героїні підкреслюється за допомогою епітетів. Щоб надати їм більшої значущості, авторка ставить їх у постпозицію відповідно до означуваного слова: «хмари осінні», «весна золота», «думи сумні», «сльози гіркі», «кора льодовая, міцна» та ін. Упевненості в діях ліричного героя надає внутрістрофічна анафора «буду сіять».

 
 

Contra spem spero!

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
[2 травня 1890 p.]


Пям'ятник Лесі Українці в Балаклаві
 
  Канонічний текст*
Подається за збіркою «На крилах пісень», К., 1904, стор. 42 – 43.
Вивчення історії укладання і друку прижиттєвих збірок Лесі Українки дає можливість зробити висновки, що виявленням останньої авторської волі щодо більшості текстів творів першої збірки «На крилах пісень» (1893) є текст першого розділу київського видання збірки «На крилах пісень» (1904), що не зазнав цензурного втручання.
 
 

Вірш написаний анапестом, має перехресне римування й чоловічу риму.
Основний мотив вірша: заперечення сумних і тужливих настроїв, які є і мають бути протипродні молодості.

* Канонічний текст — текст, раз і назавжди встановлений, стабільний у цілому і зокрема, обов'язковий для всіх видань. Встановлення К.т. здійснюється шляхом вивчення всіх фактів, пов'язаних з його створенням. Питання про К.т. і саму процедуру "канонізації" — встановлення К.т. — проблематичне, як і питання про авторську волю, особливо в тих випадках, коли автор повертався до праці над текстом твору після його опублікування окремим виданням. Тим більше воно ускладнюється, якщо таке повернення значно віддалене в часі від моменту публікації і виявляється, по суті, створенням нового твору або, принаймні, нового варіанту. Проблема "канонізації" істотно спрощується при наявності кількаразових прижиттєвих видань твору під авторським наглядом і без істотних змін.
"Словник літературознавчих термінів"

 
 

Contra spem spero!
Першодрук

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Я не дам свому серденьку спати,
Хоч кругом буде тьма та нудьга,
Хоч я буду сама почувати,
Що на груди вже смерть наляга.

Смерть наляже на груди важенько,
Світ застеле суворая мла,
Але дужче заб’ється серденько,
Може, лютую смерть подола.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
[2 травня 1890 p.]
Першодрук
Вперше надруковано у збірці «На крилах пісень», Львів, 1893, стор. 13 – 14. Для київського видання «На крилах пісень» Леся Українка скоротила твір ще на дві строфи – опущено сьому і восьму строфи першодруку.


Обкладинка збірника поезій Лесі Українки
"На крилах пісень" (Львів 1893 р)

Contra spem spero!
Автограф

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

Я співатиму пісню дзвінкую,
Розганятиму розпач тяжкий, –
Може, сам на ту гору крутую
Підійметься мій камінь важкий.

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

Я не дам свому серденьку спати,
Хоч кругом буде тьма та нудьга,
Хоч я буду сама почувати,
Що на груди вже смерть наляга.

Буде погляд мій вельми палати,
Може, згинуть всі хмари сумні,
Може, зірка, як буде сіяти,
Ясний промінь пошле і мені.

Смерть наляже на груди важенько,
Світ застеле суворая мла,
Але дужче заб’ється серденько,
Може, лютую смерть подола.

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
[2 травня 1890 p.]
Автограф поезії "Contra spem spero!"
має ще дві строфи, відсутні у першодруку.
Строфи цього твору в дещо відмінній редакції
Леся Українка надіслала братові Михайлу
в листі з 30.05.1890 р.
Автограф цього варіанта зберігається
в архіві поетеси (ф. 2, № 11).

Леся з братом Михайлом, поч. 1890-х

 
     
 
 
 
 
ЛЕСЯ УКРАЇНКА - головна сторінка
 
ГЛАВНОЕ МЕНЮ САЙТА
 
Copyright © 2012-2017     You-woman.com