Леся Українка - українська поетеса і драматург
Адже любов, як вода, несе і крутить, грає, рве, пестить, голубить, топить.
Де жар, вона кипить, а зустріне холод - і стане льодом.
Леся Українка
Статті про життя і творчість Лесі Українки
Кримський період Лесі Українки - Євпаторія
Поетична творчість Лесі Українки
Балаклавський період Лесі Українки
Світлий талант - О. Корнійчук про Л. Українку
Contra spem spero! - аналіз віршу
 

Леся Українка
(Лариса Петрівна Косач-Квітка)

Дата народження - 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському
Дата смерті - 1 серпня 1913 року в курортному грузинському містечку Сурамі

Талант Лесі Українки виявився в найрізноманітніших сферах літературної праці - вона була поетом, драматургом, прозаїком, літературним критиком, публіцистом, перекладачем і фольклористом.
Леся Українка володіла дванадцятьма іноземними мовами і перекладала вірші Гейне, Міцкевича, Байрона, Ґюго, Гомера.

Вперше Леся опублікувала свої вірші в тринадцять років, через два роки вона видала збірку своїх перекладів творів Миколи Гоголя, а в дев'ятнадцять років написала для своїх молодших сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Загалом поетеса створила понад двадцять драм, видала три книги поезії, писала казки, балади, поеми, повісті, оповідання, критичні та публіцистичні статті.


Леся Україна
  Філософський погляд Лесі Українки та її вплив на формування національної самосвідомості українського народу.
Велике значення для розвитку філософської думки має оригінальне світорозуміння видатної української поетеси Лесі Українки (1871—1913рр.). У творах Лесі Українки відчутний вплив еволюційної теорії для розуміння історії і природи, роль вчення Дарвіна. Поетеса розвивала діалектичний погляд на суспільство, природні процеси. Велике світоглядне значення має поезія Лесі Українки, її роздуми над долею українського народу. Поетеса мужньо закликала пригноблені маси до боротьби за соціальне і національне визволення. Вона обстоювала гідність людської особистості, вважала необхідним розвивати духовні сили народу, вивчати духовні скарби людства.
 

Леся Українка - біографія і творчість (1871-1913)

Леся Українка (Лариса Петрівна Косач) народилася 25 лютого 1871р. у Новограді-Волинському, тепер Житомирської області. Мати її - Ольга Косач, відома в українській літературі письменниця Олена Пчілка, сестри Михайла Драгоманова. Батько – освічений юрист Петро Антонович Косач (1841 - 1909). Багато уваги приділяли гуманітарній освіті дітей, розвивали інтерес до літератури, вивчення мов, перекладацької роботи.

Серед близького оточення майбутньої поетеси були відомі культурні діячі: М. Драгоманов (її дядько по матері), М. Старицький, М. Лисенко. Все це сприяло ранньому входженню Лесі в літературу: в дев'ять років вона вже писала вірші, у тринадцять почала друкуватись. У 1884р. у Львові в журналі “Зоря” було опубліковано два вірші (“Конвалія” і “Сафо”), під якими вперше з'явилось ім'я - Леся Українка.

У зв'язку з переведенням Петра Косача по службі родина мешкала в Луцьку та Ковелі, а з 1882 р. постійним її місцем проживання стало с. Колодяжне поблизу м. Ковеля. Саме на Волині, серед чарівної природи, у спілкуванні з селянськими дітьми минули дитинство і отроцтво Лесі. Мати, доглядаючи за дітьми (а їх було шестеро), намагалася дати їм національне виховання. У родині спілкувалися українською мовою, читали українські книжки, щороку відзначали шевченківське свято. Діти змалку ходили в національному одязі, шанували народні звичаї.

 
 

У дитинстві Леся була особливо дружною з братом Михайлом, і коли той, готуючись до вступу в гімназію, опановував гуманітарні предмети, вона також ґрунтовно вивчила стародавню історію, грецьку й латинську мови. Любила музику, особливо гру на фортеп'яно, виявляла композиторські здібності.

Застудившись, Леся з 1881 р. стала важко хворіти. Спочатку боліла нога, потім ліва рука. Дівчинку лікували по-домашньому від ревматизму, та її вразив туберкульоз кісток. Свою журбу, що доведеться відмовитися від музичних занять, Леся вилила в автобіографічній елегії «До мого фортеп'яно».

Хвороба спричинилась до того, що дівчинка не ходила до школи, однак завдяки матері, а також М. Драгоманову, який мав великий вплив на духовний розвиток Лесі Українки, вона дістала глибоку і різнобічну освіту. Письменниця знала більше дванадцять мов, вітчизняну і світову літературу, історію, філософію.

У 1879р. було заарештовано і вислано до Сибіру тітку Лесі, Олену Косач, яка належала до київського гуртка “бунтарів”, там же, в Карійській тюрмі, загинула мати її найближчої товаришки - Марія Ковалевська.

Враження тих літ виявилися такими сильними й пам'ятними, що пізніше ожили у віршах “Віче”, “Мати-невільниця”, “Забуті слова”, “Епілог”. Ідеалом для поетеси стає герой, який, пробитий списом, шепоче: “Убий, не здамся!”

В 1892р. у Львові виходить “Книга пісень” Г. Гейне, де Лесі Українці належали 92 переклади. Вона перекладає також поезію в прозі І.Тургенєва “Німфи”, уривок з поеми А. Міцкевича “Конрад Валленрод”, поетичні твори В. Гюго “Лагідні поети, співайте” і “Сірома”, уривки з “Одіссеї” Гомера, індійські обрядові гімни із збірки “Ріг-Веди”. Як перекладач Леся Українка додержує принципу змістової точності, уникає стилізації.
Початок роботи Лесі Українки над прозовими жанрами пов'язаний з діяльністю гуртка київської літературної молоді “Плеяда”. Тут готували видання для народу з історії, географії, перекладали твори російських та зарубіжних письменників; гуртківці писали і власні твори, які оцінювались на конкурсах. Так були написані і деякі оповідання Лесі Українки, присвячені переважно соціально-побутовим темам. Вони друкувалися в журналах “Зоря” (“Така її доля”, “Святий вечір”, “Весняні співи”, “Жаль”), “Дзвінок” (“Метелик”, “Біда навчить”).

З 1893р. вона перебуває під таємним наглядом, підтримує тісні зв'язки з особами, які були на засланні і багатьма студентами “сумнівної політичної благонадійності”.

 
 

На початку 1893р. у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки - “На крилах пісень”. Збірку відкриває цикл лірики “Сім струн”, з якого постає образ “бездольної матері” України, що дістає свій розвиток у циклі “Сльози-перли”.

Два наступних цикли - “Подорож до моря” і “Кримські спогади” - привертають увагу не тільки любов'ю до рідної землі, красою пейзажних малюнків, а й плином рефлексій ліричного героя, думка якого раз по раз звертається до проблеми волі і неволі.

Серед вміщених у збірці творів виділяється вірш “Contra spem spero”, що сприймається як кредо молодої письменниці, декларація її незнищенного оптимізму. Та особливо гостро - як заклик і гасло - прозвучали у тогочасній суспільній атмосфері “Досвітні огні”.

У 1894 році родина поетеси оселяється в Києві. Серед людей, з якими Леся Українка постійно спілкується, - Микола Лисенко, Михайло Старицький, інші видатні представники української інтелігенції. Добрі взаємини склалися і підтримувалися з Іваном Франком, Михайлом Коцюбинським.

 
 

У 1894 - 1895 рр. Леся Українка перебувала в Болгарії у Драгоманова. Там була написана переважна частина циклу політичної лірики “Невільничі пісні”. Поетеса говорить, що розстається з рожевими мріями, із скаргами на долю і сльозами та свідомо приймає свій терновий вінок. Вона відчуває в собі народження нової людини - як криці у вогні (“Північні думи”, “О, знаю я, багато ще промчить”).

Письменниця підтримує галицьку радикальну пресу, публікує у львівському журналі “Народ” статтю “Безпардонний патріотизм” та вірш-памфлет “Пророчий сон патріота”, що є відгуком на проватіканські статті газети “Буковина”. Це було нове явище в її творчості — сатира, спрямована проти українського буржуазного націоналізму та клерикалізму. Твори публікувались під криптонімом “Н. С. Ж.”.

У 1898р. у “Літературно-науковому віснику” з'являється стаття І. Франка про творчість Лесі Українки, в якій він ставить поетесу в один ряд з Шевченком.

1899р. у Львові виходить друга збірка поезій - “Думи і мрії”. Сюди ввійшли цикли “Мелодії”, “Невільничі пісні”, “Відгуки”, поеми “Давня казка” і “Роберт Брюс, король шотландський”. Ця збірка засвідчила безсумнівний злет творчості молодої поетеси.

В 1900р. в Петербурзі Леся Українка знайомиться з російськими літераторами, які групувались навколо журналу “Жизнь”. Леся Українка вмістила в “Жизни” чотири статті: “Два направлення в новейшей итальянской литературе”, “Малорусские писатели на Буковине”, “Заметки о новейшей польской литературе”, “Новые перспективы и старые тени”.

 
 

Леся Українка з братом Михайлом. початок 1890р

Підготована до друку стаття “Новейшая общественная драма” була заборонена цензурою, а дві інші - “Народничество в Германии” і “Михаэль Крамер. Последняя драма Гергарта Гауптмана” - не були опубліковані, бо 8 червня 1901р. журнал ліквідовано.

Більшість своїх статей для “Жизни” Леся Українка писала в Мінську біля смертельно хворого Сергія Мержинського. В одну з найстрашніших ночей у стані невимовної туги створила вона драматичну поему “Одержима” (1901), в якій вибух інтимного почуття, викликаний нелюдськими стражданнями вмираючого товариша, спрямовується в широке русло вибору людиною життєвого шляху і тієї ідеї, якій вона служить увесь свій вік (ці питання звучать уже у вірші “Завжди терновий вінець...”, написаному за кілька місяців до “Одержимої”, і широко розроблені у драмі “Адвокат Мартіан”, 1913). Мержинському присвячені також “Я бачила, як ти хиливсь додолу”, “Мрія далекая, мрія минулая”, “Калина” та інші вірші - цілий цикл інтимної лірики. Трагічні переживання поетеси відлунюються також у поемі “Віла-посестра”.

Пережита особиста драма позначилась на загостренні хвороби легень, і Леся Українка їде на Буковину, далі - Гуцульщину рятувати підірване здоров'я.

В 1902р. у Чернівцях з ініціативи студентів університету, які тепло вітали поетесу, виходить третя збірка її поезій - “Відгуки”. Вона складається з циклів “З невольницьких пісень”, “Ритми”, “Хвилини”, шести легенд і драматичної поеми “Одержима”.

 
 

Починаючи з 1903 року, коли здоров'я Лесі Українки погіршилося, вона майже постійно живе в Грузії. Саме хвороба була причиною того, що поетесі доводилося постійно їздити з надією віднайти те чудодійне місце чи ліки, які позбавили б її від щоденних фізичних тортур. Лікувалася вона в Криму, Італії, Греції, Австрії, Німеччини, Швейцарії, Болгарії, Єгипті та Грузії. Спілкування з людьми, представниками різних націй і народностей, пізнання культур інших народів, з одного боку, розширювало знання, а з іншого - давало тверде переконання про самобутність і велич вітчизняної духовної спадщини. Так, у циклі “Весна в Єгипті” (1910), Леся Українка знайомить українського читача з цим краєм, його природою, людьми

У 1904р. в Києві вийшло ще одне видання поетичних творів Лесі Українки (вибране) під заголовком “На крилах пісень”.

1905 рік не був несподіваним для Лесі Українки. Драматичні поеми “Осіння казка” і “В катакомбах”, датовані 1905р., були безпосереднім відгуком на революційні події.

Після поразки революції Леся Українка звертається до соціальної і політичної сатири, співробітничає в журналі “Шершень”, її вірші “Пан політик”, “Пан народовець”, “Практичний пан” та інші - це критика ліберальної буржуазії, лжедрузів народу.
В останнє десятиліття у творчості Лесі Українки переважає драматургія. За порівняно короткий час було написано понад двадцять драматичних творів, які відкрили нову сторінку в історії театральної культури.

 
 

У 900-х рр. міцніють зв'язки Лесі Українки з соціал-демократичним рухом. З групою товаришів вона займається розповсюдженням соціалістичної і марксистської літератури, перекладом праць теоретиків соціалізму, виданням цих творів за кордоном і транспортуванням у Росію. У 1907р. при обшуку у Лесі Українки вилучено 121 брошуру, серед них були три видання “Маніфесту Комуністичної партії”, три праці В І. Леніна (“До сільської бідноти”, “Державна дума і соціал-демократична тактика”, “Перемога кадетів і завдання робітничої партії”), чотири праці К. Маркса, п'ять - Ф. Енгельса, біографія К. Маркса і Ф. Енгельса та ін.

Феномен таланту Лесі Українки полягав у тому, що вона одночасно плідно працювала в різних літературних жанрах. У кінці 90-х — на початку 900-х рр. з'являються її поеми “Одно слово”, “Віла-посестра”, “Се ви питаєте за тих”, “Ізольда Білорука”, в яких яскраво виявилася схильність до оригінальної обробки світових сюжетів. Активно працює Леся Українка і як перекладач, її увагу привертають вершинні явища світової літератури - “Макбет” Шекспіра, “Пекло” Данте, “Каїн” Байрона. Вона перекладає також драму Г. Гауптмана “Ткачі”, яка належала до забороненої в Росії літератури, вірші Надсона, Конопніцької, Ади Негрі.


Леся Українка з братом Михайлом на березі Чорного моря.
Євпаторія, 1891 р.
 
 

З метою популяризації української літератури серед російського читача Леся Українка вибирає для перекладу твори на народні теми. Так, у видавництві “Донская речь” у Ростові-на-Дону в 1903 - 1905 рр. вийшли в її перекладах російською мовою оповідання І. Франка “Сам собі винен”, “Добрий заробок”, “На дні”, “Ліси і пасовиська”, “Історія кожуха”, “До світла”. Переклади Лесі Українки відзначаються високою мовною культурою, пильною увагою до відтворення ідейно-художнього змісту оригіналу, його стильових особливостей.

Особливе місце у творчій біографії Лесі Українки займає фольклор. Починаючи з дитячих вражень (поема в народному дусі “Русалка”) і кінчаючи останньою казкою “Про велета”, він органічно входить у поетичний світ письменниці. Вона записує з уст селян обряди, пісні, думи, балади, казки. Вже на початку 90-х рр. Леся Українка друкує в “Житі і слові” підбірку “Купала на Волині”. Широтою інтересів відзначається рукописний зошит пісень із с. Колодяжне, куди ввійшли веснянки, колядки, весільні, родинно-побутові, жниварські та ліричні пісні. Під час перебування в Карпатах поетеса записувала гуцульські мелодії; в 1903р. вона друкує збірник “Дитячі гри, пісні, казки”. У 1904р. у неї виникає задум видати “Народні пісні до танцю” (54 тексти). Леся Українка стає ініціатором видання українського героїчного епосу, у 1908р. записує на фонографі думи у виконанні кобзаря з Харківщини Г. Гончаренка. 30 записів веснянок і обжинкових пісень з голосу Лесі Українки зробив композитор М. Лисенко. 225 пісень увійшли до книги “Народні мелодії. З голосу Лесі Українки”, яку впорядкував і видав 1917р. К. Квітка. У 1908 - 1910 рр. стараннями поетеси була організована експедиція Ф. Колесси для записування народних дум на Полтавщині, й у 1910 - 1913 рр. у Львові вийшли два томи цих записів (“Мелодії українських народних дум”), які стали визначним явищем світової фольклористики.

 
 


Оксана Старицька, Ольга Косач, Леся Українка.
Фото 1896 р

Поетичний театр Лесі Українки вимагав від глядача розвивати здатність не лише дивитися, а й бачити та розуміти, підноситися від живого споглядання до абстрактного мислення. Все це разом було однією з причин складної сценічної долі драматургії поетеси; ні тогочасний театр, ні глядачі ще не були готові до її освоєння. Так, поставлена в 1899р. драма “Блакитна троянда” (1896) успіху не мала. Щось подібне - нерозуміння, глузування - пережила “Чайка” Чехова, зазнавши провалу в Александрінському театрі в 1896р. Але вже в 1898р. “Чайка” була поставлена МХАТом, який поклав початок її тріумфу. На жаль, такого театру Леся Українка не мала.
На характер і тенденції новаторства Лесі Українки-драматурга проливають світло її статті, в яких викладена теорія соціальної драми. Виходячи з концепції змістовності жанру, авторка багато уваги приділяє його еволюції.

Функціональне призначення сюжетів притчового характеру, які брала Леся Українка з історії Давнього Сходу й античного світу, полягало не в бажанні “оживити історію”, а в прагненні письменниці художньо об'єктивувати духовну суть філософських і морально-етичних шукань та політичних проблем свого часу (драма “Кассандра” (1907), драматична поема “В катакомбах” (1905), драматичний діалог “На полі крові” (1909), драма “Руфін і Прісцілла” (1910), драматична поема “Адвокат Мартіан” (1911)).
Про те, що Лесю Українку постійно хвилювала тема митець і суспільство, свідчить її драматична поема “У пущі”, над якою вона почала працювати в 1897р., а завершила в 1909р.

Визначним досягненням драматургії Лесі Українки є її “Камінний господар”. Це одна з найцікавіших версій легенди про Дон Жуана, до образу якого зверталося багато великих художників. Звернення до образу Дон Жуана мало і конкретні причини. В 1911р. в журналі “Русская мысль” П. Струве, який у 90-х рр. підтримував культурний рух на Україні, виступив із статтею, де заперечував доцільність самого існування української культури, говорив про її нездатність використовувати світові образи. Політичне донжуанство Струве обурило Лесю Українку, і, вважаючи, що лише публіцистичної полеміки тут замало, вона написала “Камінного господаря”.

 
 

Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Невблаганно прогресувала хвороба. Перемагаючи тяжкі страждання, вона знаходила силу працювати. На Кавказі вона все частіше згадувала волинське дитинство, перед нею поставали картини задумливої поліської краси. Так виникла “Лісова пісня”, яка була написана за кілька днів тяжкохворою поетесою.

Датовані 1913-м - останнім роком життя - твори свідчать, що Лесю Українку не лишають роздуми про громадянські обов'язки митця, його творчий подвиг. Образ співця стає в центрі останньої драматичної поеми - “Оргія”. Свій ліро-епічний триптих - “Що дасть нам силу?”, “Орфеєве чудо”, “Про велета”, в якому звучить думка про суспільне перетворюючу місію мистецтва, письменниця присвятила І. Франкові і надіслала до ювілейного збірника на його честь.

Померти на рідній землі Лесі так і не судилося. Вона померла 1 серпня 1913р. в грузинському місті Сурамі, де лікувалась, на руках у свого чоловіка Климента Квітки і мами Олени Пчілки (Олени Петрівни Косач-Драгоманової). Тіло її перевезли до Києва і поховали в Києві на Байковому кладовищі, але не на центральній алеї, а на лівій частині у 3 секторі, поряд з могилами батька і брата. Життя її було яскравим, але коротким - всього 42 роки.

 
 


Верхній ряд : Ізидора Косач, О.П.Драгоманов, Ольга Косач;
нижній ряд : Олена Пчілка, Леся Українка, С.К.Мержинський.
Гадяч, фото 8 (20) липня 1898 р.

Приватне життя

У 1897 році в Ялті Лариса Петрівна познайомилась із Сергієм Костянтиновичем Мержинським, громадським діячем, випускником Київського університету святого Володимира. Мержинський жив деякий час у Ялті, проходячи лікування від туберкульозу. Чотири роки потому (у 1901 році) Леся їде в зимовий Мінськ до смертельно хворому коханому. У важкі зимові місяці народжується одна з найсильніших її драм - «Одержима», Сергій Мержинський вмирає, і Лариса Петрівна назавжди одягає чорний траурний одяг.

Любов повернулася до Лесі лише у віці тридцяти шести років, і людина, яку вона полюбила, відповів на її почуття настільки ж глибокою і щирою прихильністю. Обранцем поетеси став учений музикознавець і фольклорист, збирач народних пісень і переказів Климент Квітка. У 1907 році поетеса знову повернулася до Криму з Климентом Васильовичем Квіткою, який згодом став її чоловіком. Климент намагався заробити на лікування дружини сам, але грошей все одно катастрофічно не вистачало - лікування в Австрії, Німеччині, Греції та Єгипті обходилося дуже дорого. Майже всі свої речі Климент і Леся продали, не чіпаючи лише багату бібліотеку. Поспішний переїзд врятував життя Клименту Квітці, туберкульоз поступово відступив.

 
 

Протягом подружнього життя Климент Квітка записав пісні, які Леся пам'ятала ще з дитинства. А вже після смерті дружини, в 1917 видав фотоскопіческім способом двотомник «Мелодії з голосу Лесі Українки». Климент Васильович дожив до 1953 року, переживши дружину на 40 років. За життя К. Квітка надрукував 40 досліджень з музичного фольклору, рецензій, збірників народної музики. Наукова ерудиція дозволяла вченому працювати в галузі порівняльного музикознавства не лише всіх слов'янських, а й тюркських та угро-фінських народів, хоча головний інтерес його досліджень зосереджувався на українській народній музиці. Більшу частину наукової спадщини Квітки становлять новаторські теоретичні розробки з методології дослідження календарних пісень і народної інструментальної традиції.

 
ЛЕСЯ УКРАЇНКА - головна сторінка
 
ГЛАВНОЕ МЕНЮ САЙТА
 
Copyright © 2012-2017     You-woman.com